Студент із кредо: “ІДИ ДО СВОЇХ ЦІЛЕЙ ЧЕРЕЗ ВСІ ПЕРЕШКОДИ НАПРОЛОМ”
Знайомимося зблизька з ветераном російсько-української війни, ЛЮДИНОЮ, яка попри пекельні випробовування війною, героїчний бойовий шлях, втрату кінцівки зберегла присутність духу, не втратила оптимізму та жаги до життя, залишається неймовірно позитивним, сповненим амбітних планів та вибухової енергії, залученим у активну громадську діяльність – Олександром ПУСТИННІКОМ, здобувачем вищої освіти ІІ курсу ХІСТ Університету “Україна”, спеціальності терапія та реабілітація. “Війна прийшла до мене двічі – розповідає Олександр – вперше у 2014, коли ще навчався у школі на Луганщині, вдруге – повномасштабне вторгнення 2022, застало в Краматорському прикордонному загоні, де проходив службу за контрактом”.Отримавши середню освіту Олександр навчався на електромонтажника в Білоцерківському професійному ліцеї, захоплювався футболом і хотів бути схожим на старшого брата-кіборга, який героїчно захищав Донецький аеропорт.Тому вже у вісімнадцять свідомо пішов захищати рідну землю від загарбників, став учасником АТО. Мріючи бути десантником проявив характер і добився проходження служби у спецвійськах ВДВ (тепер десантно-штурмові війська). Спочатку був кулеметником у підрозділі розвідки, згодом перевівся на посаду стрілка в роту хімічно-біологічного захисту.Від грудня 2020 року після підписання контракту з ДПСУ служив на посаді інспектора та кулеметника 11-го Краматорського прикордонного загону. Тут у лютому 2022 року його і застала повномасштабна війна.
Але поряд з випробовуваннями цей рік подарував Олександру ще й приємні й знакові події – він одружився і у нього народився син. Створена сім’я стала для нашого героя додатковим важливим мотиватором мужньо і самовіддано захищати свій дім, рідну землю, давати гідну відсіч ворогу на різних ділянках фронту.Під час виконання бойового завдання у січні 2025 року зазнав важкого поранення. Попри зусилля лікарів, отримані ушкодження призвели до ампутації нижньої кінцівки. “Сил не зламатися у найважчий період додала підтримка сім’ї й побратимів, віра в себе та чорний гумор”, – каже Олександр.Він переконаний, що війна загартувала, допомогла багато що зрозуміти і зробити себе: “Я став “сталевим”, впертим і вимогливим, моє життєве кредо: Іди до своїх цілей через всі перешкоди напролом”.
Саме ці якості та життєві принципи дозволили відважному воїну перенести протезування і непросту реабілітацію, у Харківському і Львівському шпиталях, заново навчитися ходити, адаптуватися та повернутися до повноцінного життя.
Кажуть: випадковості не випадкові. Саме завдяки такій щасливій випадковості дитяча пристрасть Сашка до футболу несподіваним чином отримала своє продовження. У перший же день повернення до Хмельницького після реабілітації, просто на вокзалі Олександра зустріли дівчата-гравчині ампфутболу і запропонували йому грати у хмельницькій ампфутбольній команді “Подільські Вовки”.
Сьогодні у свої 28 наш герой попри важкі поранення жадібно живе своє повноцінне, насичене, яскраве життя. Сумлінно навчається за обраною спеціальністю аби допомагати у реабілітації військовим побратимам.Він щасливий татусь двох синочків і вважає своїм головним завданням бути в усьому прикладом для них. Полюбляє активний відпочинок та подорожує з сім’єю.
Додатковим ресурсом для соціальної адаптації є фізична активність і заняття спортом. Олександр є польовим гравцем ампфутбольної команди “Подільські Вовки”, яка в даний час бере участь в Чемпіонаті України з ампфутфолу Першої ліги. Грає у волейбол сидячи у хмельницькій команді. Підтримує фізичну форму систематичними тренуваннями у спортзалі. Бере участь в програмі “Second wind” та підкорює Говерлу в зимовий період, аби було складніше, а ще мріє пробігти марафонську дистанцію.
Справжні герої поруч!
ВДЯЧНІ ТОБІ ЗА ЗАХИСТ, НАШ ГЕРОЮ! Пустиннік Олександр
Хай тобі все легко вдається і мрії обов’язково збуваються!